Ловіна, Балі: дводенна подорож на північ острова. Частина 1.
- Olga Kurak
- 6 вер. 2024 р.
- Читати 5 хв
Привіт,
Мій друг, який живе в Амстердамі, декілька років тому скаржився мені на туристів та їх кількість у місті і як вони, місцеві, втомились від того потоку людей. Тоді я подумала: «Хм, дивно. Це ж вигідно для всіх: туристи отримують задоволення від відвідування неймовірного міста, місцеві – фінансовий дохід». Але як я зараз його розумію :)
Ми живемо в Улувату, який на сьогодні є однією з найбільш туристично-привабливих локацій на Балі. Білосніжні пляжі, розслаблена атмосфера, ресторани та кафе на будь-який смак, - не життя, а мрія, але от ці туристи :) Вірніше їх кількість. І не те щоб я не любила людей, але коли багато народу навколо, то це дійсно може втомлювати. Тому обираючи нашу наступну подорож, як правило, пріоритети віддаються менш людним місцям.
Південь Балі – це частина острова, яка найбільш популярна серед туристів, але будемо відверті, тут залишилось і найменше тої автентичної балійської атмосфери. Більшість вулиць вже давно перетворились в нескінченні ряди сучасних магазинів, ресторанів, спа салонів, вілл та всього, що приваблює туристів. Але, на щастя, на Балі поки ще є багато прекрасних місць, де можна відчути справжній місцевий колорит, насолодитись спокійним відпочинком. Так, я вже розповідала про нашу поїздку теж на північний схід, до озера Батур (посилання на пост), а сьогодні історія про нашу поїздку до курортної зони Ловіна на північному узбережжі Балі.
Ловіна, Балі: наш маршрут на два дні:
День 1 – Uluwatu - Bayan Ancient Tree - Ulun Danu Beratan Temple - Handara Iconic Gate - Handara Golf & Resort - Boutique Hotel Rambutan
День 2 – Aling-Aling Waterfall - Banyu Wana Amertha Waterfall - Uluwatu
Як можна побачити на карті, ми перетнули все Балі з півдня на північ.
А тепер про саму подорож.
Ми завжди орендуємо авто для подорожей по Балі. Для нас комфортніше їздити авто на такі відстані, ніж добиратись на байку. Найбільш затратно по часу в автомобільних подорожах, - це проїхати всі туристичні зони і звичайно Денпасар. Деколи я думаю з чим у мене асоціюється Денпасар і для мене це «село», яке раптово в якийсь момент стало густо заселятись людьми, збільшуватись, а от інфраструктура не встигає за тою швидкістю. Тому, як кажуть місцеві, - macet gila (чит. мачет гіла, індонез. божевільний трафік). Про затори на Балі ходять легенди, і повірте це не казки, - це правда.
Отже, провівши в заторах майже дві години, проїхавши всього 25 км, ми вибрались за межі міста. Після туристичного Улувату, в центрі Денпасара і далі на північ вже майже не зустрічаєш bule (так місцеві називають туристів чи експатів, індонез. – іноземець). Залишивши позаду місто, розпочинається приємний етап подорожі. Дороги широкі, транспорт є, але це далеко не мачет гіла (божевільний трафік). І згодом починають відкриватись гірські краєвиди, рисові поля, та багато фермерських угідь. Саме звідси південь отримує всі овочі та зелень. Я завжди кажу, що це і є для мене справжнє Балі. Тут особлива атмосфера. Завжди прохолодніше навіть під час сезону вітрів, коли дощів на Букіті ми не бачимо по декілька тижнів, тут часто похмура погода, чи дощ, нижча температура повітря, через це все навколо буяє зеленню.
Наша перша зупинка Bayan Ancient Tree (індонез. Kayu Putih).
Це насправді гігантське евкаліптове дерево, висотою 50 м, шириною 6 метрів. Розміри насправді вражають. Коріння рослини утворює гарний візерунок навколо стовбура, де туристи полюбляють фотографуватись. Для жителів села дерево вважається священним, поряд є храм, де проводять церемонії. В інтернеті можна зустріти різні дані щодо його віку, я знайшла, як 500, так 700 років. Історія дерева оповита різними легендами: вважається, що дерево захищає село завдяки своєму корінню, яке простягається під землею, також зрізана частина кори дерева лікує різні хвороби.
Вхід – пожертвування на потреби села та храму.
Ми провели там від сили 10-15 хвилин. Всю інформацію про дерево, яка згадана вище, я знайшла в інтернеті. При вході розміщений єдиний інформаційний банер, на якому вказано тільки російською мовою прохання не оголюватись для фотографій, навіть частково, на фоні храму, бо місцевість є священною. З нами було ще десь 6 туристів. Обійшовши дерево, зробивши фото, ми поїхали далі.
Чим далі на північ, ми піднімаємось все вище над рівнем моря, з’являються гірські серпантини, стає прохолодніше, погода часто змінюється, то сонце, то хмари, то дощ.
Мальовничі краєвиди навколо захоплюють дух.
І наступна наша зупинка Ulun Danu Beratan Temple.
Цей храм, побудований в 1663 році вважається головним індуїстським центром на Балі. Храмовий комплекс знаходиться на березі озера Бератан (Bеratan) в горах біля Бедугулу (Bedugul). Водойма також є основним джерелом води для сільськогосподарської діяльності на острові. З моменту створення в храмі проводяться церемонії, присвячені балійській богині води, озер та річок Деві Дану (Dewi Danu). Тут ми зустріли вже безліч туристів. Такі місця завжди залишають у мене подвійні відчуття: так, храм атмосферний, паркова територія доглянута, краєвиди гір та озера навколо вражають, але це місце через свою популярність перетворилось в типове туристичну локацію, завдання якої привабити максимальну кількість туристів різного віку. Тому на території декілька «ресторанів» з їжею схожою більше на фаст-фуд; дитячі різнокольорові майданчики та окремі зони зі скульптурами чи з то мультфільмів, чи то з дитячих казок, які тематично ніяк не пов’язані з історією храму; є можливість сфотографуватись з живими птахами. І звісно самі храми зачинені, їх можна тільки споглядати з берега. Оглянувши все, що можна було оглянути, ми поїхали далі.
Попереду нас чекали Handara Iconic Gate та обід в Handara Golf & Resort.
Handara Iconic Gate – буду відвертою, на мою думку, привабливість цієї туристичної локації сильно перебільшена, і якби ми не заїжджали в Handara Golf & Resort на обід, ці ворота можна спокійно виключити зі списку.
Ворота Handara, розташовані біля входу в Handara Golf & Resort Bali, були побудовані в 1970-х роках. З часом туристи вподобали це місце для фотосесій. Під’їхавши, ми зупинились, щоб теж сфотографувати ворота. Що вже робити, якщо вже і так тут. До нас відразу підійшов охоронець з проханням, якщо ми хочемо фото нам потрібно оплатити. Тю, ми відразу відмовились, спитали чи в’їзд на територію Handara Golf & Resort за додаткову плату, бо маємо в’їхати через ці ворота до ресторану. Охоронець відповів, вхід без фотосесії вільний. Заїхавши на територію гольф- клубу, ми відмітили, що прогулянка по території парку комплексу, який нічим не нагадує Балі: схожі на сосни дерева вздовж дороги, туман, сирість, насичені темно-зелені кольори навколо, - варта більше оплати, ніж ворота на вході.
Сам готель та ресторан комплексу Handara Golf & Resort мають досить втомлений вигляд і потребують реновації. Меню в ресторані - збірна солянка західноєвропейської, індонезійської, азійської і навіть слов’янської кухонь. Ми залишились задоволені обідом та сервісом. Але чесно кажу, якби нам навіть не сподобались страви, я б все одно була щаслива, бо провела годину, споглядаючи гори, ліс, людей, які грали в гольф. Безтурботність та спокій.
Попереду всього 27 км і ми на місці. Наша остання зупинка в цей день Boutique Hotel Rambutan.
Коли обираю готель чи віллу для нас, то дуже зрідка питаю рекомендацій у друзів чи знайомих. Мабуть, ця звичка залишилось у мене з часів, коли працювала в туристичній агенції, і самостійно підбирали готелі для туристів, прискіпливо перевіряла всі відгуки, читала всю інформацію про заклади, досліджувала карти, по можливості їздила в рекламні тури, під час яких ми оглядали безліч готелів. Для наших подорожей обираю постійно щось різне по концепції та ціновій політиці. Це може бути 5-зірковий люкс готель, так і взагалі заклад без зірок, чи екоготель, можливо готель з концепцією тільки для дорослих, або вілла в тропічному стилі чи глемпінг – чому б і ні :)
Boutique Hotel Rambutan привернув мою увагу в першу чергу своїм колоніальним стилем. Переглянувши відгуки та фото, мені дуже сподобався готель своєю архітектурою, територією, простими номерами та зручним місцерозташуванням в центрі курортної зони Ловіна. І по приїзду готель мене не розчарував. Санчі спочатку не був вражений скромністю номерів з меблями, які служать не один десяток років, але вранці відмітив чистоту в кімнаті та зручність ліжка та подушок і я з ним повністю погоджуюсь.
Наш перший день подорожі закінчився. Розповідь про другий день подорожі, де будуть дельфіни, водоспади і знову гори (куди ж без них), очікуйте невдовзі.
До нових зустрічей,
Оля.
Comments