Поїздка на Ментавайські острови
- Olga Kurak
- 23 лют. 2024 р.
- Читати 9 хв
Оновлено: 5 квіт. 2024 р.
Сьогодні я буду тревел-блогером.
В попередньому пості, під час інтерв’ю з Тоні (нашу з ним розмову можна почитати тут), він згадував Ментавайські острови. Ми з Сантьяго теж їздили туди, і для мене це був зовсім новий досвід, не просто подорож – а ціла пригода, про яку я вам сьогодні розповім.
Для швидкого вступу і щоб ви не шукали в гуглі:
Де знаходяться ці острови?
Ментавайські острови (індонез. Kepulauan Mentawai) — це група з 70 островів на заході Індонезії.
Чому вони відомі у світі?
Ціль туристів, які їздять на ці острови, – серфінг. Професійні серфери, просто любителі цього виду спорту приїздять сюди з усіх куточків світу, щоб спіймати найкращі хвилі.
Гадаю, після прочитаного вище, у вас виникла думка «Ооо, вона теж займається серфінгом». Відразу кажу – ні. У мене є дуже гарна дошка для серфінгу, рожевого кольору, з якою у мене виходять чудові фото і ще дуже класно сидіти на ній в океані, гойдатись на хвилях і спілкуватись з людьми навколо, які чекають хвилі. Більше у нас з серфінгом не складається поки. Якщо чесно, я боюсь води, що зіб’ю людей, або люди зіб’ють мене, що я щось зламаю або мені виб’ють зуби (це цілком реальні історії, які трапляються в океані). Тому на сьогодні я йду на пляж з Сантьяго та його друзями, дивитись як він та інші займаються серфінгом, а я з книгою та кокосом чекаю на березі.
Сантьяго їздить на Ментавайські острови 1-2 рази у році, поєднуючи роботу та відпочинок. І навесні 2022 року я вперше поїхала з ним. Якщо чесно, він не дуже заглиблювався в деталі подорожі, сказав: «У нас подорож займе два дні до місця призначення, це два перельоти, далі паром – і ми на місці, а вже там – то рай». Я подумала «два дні, так два дні до того раю» і більше не розпитувала.
Як ми добирались з Балі на острови?
Наше місце відпочинку: Кемпінг Surf Delights (Instagaram @surfdelights) на південному заході Сіберут – це назва найбільшого острову архіпелагу.
Перший переліт: Денпасар – Джакарта – тривалість 2 години.
В Джакарті пересадка на літак до міста Паданг – це столиця та найбільше місто провінції Західна Суматра. Очікування між перельотами, якщо немає затримок може бути від 2 до 4 годин. Тривалість другого перельоту орієнтовно 1 година.
Прибуваємо в Паданг ввечері. Ночуємо.
Вранці о 7 ранку відправляємось поромом на острів Сіберут. В залежності від погоди це займає 3-4 годин.
Далі кожен роз’їжджається на місцевих моторних човнах, кому куди потрібно.
До нашого місця призначення, ми добирались ще плюс 2 години, теж залежить від погоди.
Підсумок: Ми виїхали з дому на Балі о 7 ранку, і прибули в Surf Delights наступного дня ввечері. Загальна тривалість – десь 34 години. Подорож в Україну займає у мене приблизно так само, а деколи і менше.
Як виглядає наш маршрут на карті
А тепер я вам розповім детально про всі нюанси подорожі на Ментавайські острови 😊
Переліт.
Ми літаємо на внутрішніх перельотах тільки авіакомпанією Citilink. Квитки можуть бути трохи дорожчі, ніж у інших перевізників, але це найкраще співвідношення ціна-якість: чисті салони літаків, не так часто затримки та відміни рейсів, як у інших, хороший сервіс. У нас, як правило, з собою дошки для серфінгу, - як мінімум це 2 його і 1 моя. Тому приїздимо в аеропорт хоча б за годину до вильоту, щоб здати багаж. На внутрішніх перельотах завжди багато місцевих з великою кількістю пакунків, тому реєстрація займає час.
Місто Паданг.
Я небагато можу розповісти про місто. Ми прилітали завжди під вечір і бачили місто з вікон таксі та коли виходили повечеряти після поселення. Одного разу водій дорогою до готелю повіз нас через «видатні місця» (з його слів), ми побачили найбільшу мечеть та центр міста, будівлі різних державних органів. Буду відвертою, те що я бачила не вразило мене.
У нас немає улюбленого готелю в місті. Ми жили в різних і всі, як на мене, однакові. Бронюємо по booking.com 4* готель, вартість 40-60 у.о. на двох зі сніданком, ближче до місця відправлення порому, аби вранці не витрачати час на добирання.
Паданг відомий своїми стравами, які мають загальну назву Padang food (їжа Падангу). Основа цих страв: кокосове молоко, карі, перець чилі, рис, курятина, телятина, риба, морепродукти. В подорожах я постійно куштую щось нове, що характерне для тої місцевості. Так от, після всіх спроб я не стала фанатом Padang food. Все дуже-дуже гостре, багато жирного і смаженого. Сніданки в готелях розраховані на місцевого туриста. Меню наступне: різні види nasi goreng (смажений рис) та локшини, смажена курятина, нарізка p сиру та пластикової шинки, багато солодкої випічки, кольорові желейні десерти, хліб, смажені яйця, кавовий та апельсиновий напої, бо кавою та соком це назвати не можна.
Паром The Mentawai Fast Ferry.
Ми прибули до місця відправлення порому десь за годину до відпливу. Паром – це єдиний зв’язок для жителів Ментавая з цивілізацією, звідки вони все везуть на Сіберут, а потім на менші острови.
На вулиці ще темно і сиро в цей час. Після нічного дощу багато калюж, які змішались з болотом та сміттям. Сміття всюди. Люди, діти, пакунки, коробки … Всі щось викрикують, голосно спілкуються, щось несуть, поспішають. І запахи: в таких місцях, змішуючись між собою, вони завжди своєрідні. Я часто запам’ятовую місця по їх запаху. Якби мене зараз перенесли туди з закритими очима і не сказали, де я, - я б відразу вгадала цю суміш запахів різних людей, їжі, води, дощу і бруду.
Довга черга на касі, щоб придбати квитки і здати дошки для серфінгу. Я вам скажу: постійно носити, здавати, забирати, кудись примощувати ці дошки – то нелегка справа.
Ми придбали місця у вищому класі. Різниця між цим і класом нижче: у нас були м’які крісла, кондиціонер і ТВ. Інші сидять наверху на лавках і освіжаються постійним бризом океану. Інтернету немає, мобільного зв’язку всюди.
Сіберут. Моторний човен.
Ми пливли 4 години. Нам повезло з погодою. Якщо погодні умови погані, паром не працює, тому завжди є шанс застрягти на острові на декілька днів довше, як трапилось з нами під час іншої поїздки.
Зійшовши на пірс, Сантьяго сказав, щоб я чекала розвантаження і наші речі, а він піде шукати наш човен. Я сиділа на стовпі, спостерігала за розгрузкою і оглядала місцевість. У мене біло відчуття, що я дивлюсь Discovery Channel. Я ніколи не була в таких місцях і не бачила, щоб люди так жили, як тут, - тільки в програмах про подорожі.
Санчі повернувся, сказав, що знайшов наш човен. А тепер нам треба поїсти, бо пливти нам ще як мінімум 2 години, плюс хлопці мають завантажити на човен наші коробки з продуктами та іншими речами. Жарко. Ми прийшли в місцеве кафе, літає багато мух, жінка в хіджабі жестами питає нас, що ми хочемо їсти.
І знову запахи. Карі, чилі, людський піт і поряд туалет.
Я нахилилась до свого чоловіка і прошепотіла чи він впевнений в тому, що ми можемо їсти тут.
Сантьяго в своєму стилі відповів: «Звичайно, я тут постійно їм і Гуто тільки тут їсть». Гуто – це його друг, до якого ми їхали. Навколо їли тільки місцеві. Тих 4 серферів, які були на поромі з нами, ніде не було видно.
Я замовила рибу в кокосовому молоці з карі, чилі і рисом, Санчі взяв курку з рисом. Все було дуже гостре. Гостре завжди вбиває смак, як на мене, ти тільки відчуваєш пекло в роті і більше жодних смаків. Але я поїла, ми майже не снідали, і я тихо згадувала сніданок, який мені здавався вранці занадто індонезійським. Далі ми перейшли в інше «кафе», де ми замовили каву в стіках, купили печиво на десерт і воду в дорогу.
Далі ми вирішили повертатись, бо хлопці мабуть вже готові були відпливати. Коли ми наближались до пірсу, я побачила тільки один малий дерев’яний човен, на якому вже давно облізла фарба. Весь човен був завантажений і зверху накрити синьою плівкою. Двоє чоловік помахали нам. Я зрозуміла, ось він - наш човен.
«Санчі, ми будем пливти на цьому човні 2 години?»
«Ну да»
«Ти не казав, що це буде якийсь саморобний човен з просто прикріпленим позаду двигуном»
«Та нормально то все буде. Не переживай»
«Як далеко від берега ми будемо? Якщо щось трапиться, ми зможемо допливти до берега?»
«Амур, у нас є серферні дошки, ми допливемо куди нам треба».
В зоні для пасажирів були наші речі, плюс пакунки, які потрібно було вберегти від води.
Ми сіли. Оскільки я мала ростом, то могла навіть прилягти, використовуючи як подушку свій рюкзак. Поряд зі мною були брудні рятувальні жилети. Але нічого добре що і такі є. Ми відпливли.
Цей човен в океані підскакував на хвилях, як м’ячик, декілька разів я вдарялась головою об стелю, деколи мені здавалось, що весь мій обід вернеться. Були моменти я просто сиділа, і концентрувалась в одній точці в океані, щоб у мене перестало крутитись в голові і в животі.
У Санчі подорож пройшла чудово, він грав ігри на телефоні, дивився попередньо завантажені відео на телефоні, і сказав, що це все ще нічого. От минулий раз вони їхали під час дощу і тут всередині було повно води, все було мокре, а хвилі були набагато більші, ніж зараз. В той момент, я зафіксувала собі: наступного разу, коли ми будемо їхати на якийсь острів, де він вже був, я буду більше детально питати про всі нюанси подорожі.
Острів. Відпочинок.
Як ви уявляєте райське місце?
Якщо це безкінечна лінія пляжу з білим піском, невисокими горами, пальмами – то саме так виглядала місцевість, куди ми прибули. Це був рай.
Назва кемпінгу, куди ми нарешті добрались, - Surf Delights. Я б назвала це еко-кемпінгом. 12 днів ми проживали в палатках.
Зручності на вулиці. Душ – бочки з водою, які працівники наповнювали щодня, вода нагрівається від сонця, використовуючи лійку, ти вмиваєшся.
Їжу готувала місцева жінка, але власниця контролює рецепти страв та меню, тому подача та смаки були ближче до бразильської кухні. Було смачно. Власники курорту – сім’я з Бразилії, які багато років живуть в Індонезії.
Чи ти обідаєш в дерев’яній альтанці, чи відпочиваєш в гамаку біля намету, чи приймаєш «душ» з лійкою - всюди вигляд на океан.
Що робити на острові?
Якщо ти серфер, ти займаєшся серфінгом декілька разів на день. Також хлопці ловили рибу в океані, яку ми потім готували ввечері на вогні. Коли ми були там, то власник запросив місцевого хлопця, який робить тату за дуже стародавньою технікою, як робили його предки на протязі віків. Я тату не зробила, але дехто з гостей робив, і місцеві жителі теж приходили робити собі.
На острові дуже сповільнюється час. Інтернет дуже нестабільний і слабкий. Немає зовнішніх подразників і ти зупиняєшся. На третій-четвертий день я не могла згадати, скільки днів я вже тут, який сьогодні день тижня.
Чим я займалась там?
Ви пам’ятаєте, я не серфер 😊 Свою дошку для серфінгу я там жодного разу так і не використала. Від нашого намету океан був метрів за двадцять і там був пологий вхід в воду, то я декілька разів на день стрибала в океані на хвилях, пірнала і просто раділа, як дитина. Дресс – код відпочинку – бікіні увесь час, коли йшли їсти то шорти або саронг (шматок тканини, який часто обмотують навколо талії, носять в країнах Азії та Пн. Африки; на сьогодні є елементом декору та одягу популярним серед туристів).
Я прокидалась після 5 ранку, коли в кемпінгу ще всі спали. Я йшла бігати вздовж берега босоніж: 2-3 км в одну сторону і назад. Ще не жарко, і є особлива магія вранішніх пробіжок на пляжі. Коли поверталась до кемпінгу, то занурювалась в океан. Далі сніданок, розмови з друзями та іншими гостями. Хлопці обговорюють хвилі.
В аеропорту Джакарти в зоні очікування є хороший книжковий магазин, ми завжди купляємо книги. Під час відпочинку я прочитала книгу Стівена Гокінґу
«Короткі відповіді на великі питання». Якщо ви не дуже цікавились фізикою в школі, як я, але з віком у вас з’являються питання, що і як відбувається в світі і космосі, коли словосполучення «космічний туризм» не звучить вже так фантастично, Маск говорить про подорожі на Марс, а вчені стурбовані швидким розвитком штучного інтелекту - то ця книга для вас.
Поряд з кемпінгом, метрів за 200, вглиб джунглів, розташувалось маленьке село. Я не знаю чи там є хоча б 100 жителів. Ми ходили туди в магазин, щоб придбати анти москітний спрей (без нього я б не вижила, ввечері комари просто атакують людей), або ще якісь дурнички, також прогулювались по селищу, дивились, як живуть люди і як їх стиль життя залишається майже незмінним століттями. Хоч поселення і дуже маленьке, тут є школа, амбулаторія, і навіть дві церкви: християнська і мусульманська.
Ще ми їздили подивитись печеру з птахами. Тисячі птахів живуть в ущелині скелі. Ти заходиш всередину і птахи починають літати навколо – так гарно.
Ввечері ми збирались дивитись захід сонця, випити пива, поспілкуватись біля багаття.
Всі ці дії повторювались. Тому ближче до кінця відпочинку, я вже повністю втратила відлік часу. Мені здавалось, ми там вічність, але ця вічність не втомлювала, було дуже спокійно і розслаблено. Кращого місця, щоб «зупинитись», в світі, мабуть, немає.
На 12 день відпочинку ми повертались в цивілізацію. Проводжали нас усім селом. Сміх, крики, чоловіки штовхають човен у воду, ми носимо свої речі, діти скачуть навколо, і чомусь знову багато коробок і пакунків.
Повернення.
Повертались ми трохи за зміненим маршрутом. Один з гостей, який повертався з нами, австралієць Грег, сказав нам краще не ночувати в Падангу. Ми доберемось на моторному човні до порту, далі візьмемо квитки вже на інший більший пором, який перевозить авто, інші габаритні речі та більше людей. Зі слів Грега, пором пливе всю ніч, прибуває вранці в Паданг і вже звідти ми відразу доберемось в аеропорт, не ночуючи в готелі.
Спочатку я зраділа, що буде менше переміщень, але, поселившись в каюті, яка виявилась місцем відпочинку персоналу і вони просто здають їх туристам, як ми, - я вже не була така щаслива. Ні гарячого душу (а за ним я вже дуже сумувала після 12 днів вмивання з лійкою та літньою водою), кольорова дитяча постільна білизна, яка ще й викликала питання щодо чистоти, і взагалі там було брудно. Якби ми поїхали за попереднім маршрутом, то зупинились би в готелі з гарячою водою і білою чистою постільною білизною. Але нічого, - це був досвід. Втомлені і щасливі ми повернулись на Балі, яке після відпочинку на Сіберуті, перші дні здавалось мені мега розвинутим мегаполісом. Такий разючий контраст між островами.
Підсумки.
Ця перша поїздка на Ментавайські острови закарбувалась у мене в пам’яті назавжди. Вже наступні подорожі сюди не залишали у мене того відчуття неймовірної пригоди, як було в перший раз.
І так, їздити в такі віддалені місця, де ще немає розвинутого масового туризму, - це особливе задоволення.
На цьому моя розповідь закінчується. Сподіваюсь вам було цікаво, буду рада отримати ваші відгуки та коментарі. Дякую!
До нових зустрічей,
Оля.
Comments